Розбудова європейського освітньо-наукового простору - це міжурядова ініціатива, що започаткована у Сорбонні у 1998 році, продовжена у Болоньї в 1999 році, у Празі в 2001 році, у Берліні в 2003 році, у Бергені у 2005 році.

Заснована на спільному бажанні держав, ця політика, започаткована Німеччиною, Сполученим Королівством, Італією та Францією, віднині стосується 45 країн "Великої Європи". Вона має дві мети:

- перетворити європейський континент на безмежний простір, в якому студенти, викладачі та дослідники могли б вільно переїжджати з однієї місцевості в іншу;

- зробити цей простір прозорим та привабливим для всього світу. 

Утворення європейського простору вищої освіти - завдання амбітне, актуальне та необхідне в сучасному мінливому світі. Невипадково в основу процесу була покладена французька освітня система, яка переживає зараз процес активного реформування.

Роль Франції у реформуванні освіти

Загальновідомою і загальновизнаною є не лише велика культурна спадщина Франції, зокрема в галузі освітньої діяльності, але також її відкритість до нових віянь. Саме тут у 1968 р. відбулося кардинальне переосмислення традиційних освітніх принципів, що призвело до радикальної реформи всієї освітньої системи в дусі її демократизації, приведення у відповідність до потреб тогочасної Франції.

Нові можливості для україни

- прийняття прирівнювальної структури вищої освіти, що має три основні рівні: ліценціат (укр. бакалаврат), мастер (укр. магістратура), докторат (укр. аспірантура);
- розробка модульного принципу освіти, згідно з європейською системою кредитів - ECTS
- визнання українських дипломів на міжнародному рівні;

- більша мобільність для студентів та викладачів;
- спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами;
- конкурентоспроможність на європейському і світовому ринку праці. - прийняття прирівнювальної структури вищої освіти, що має три основні рівні: ліценціат (укр. бакалаврат), мастер (укр. магістратура), докторат (укр. аспірантура);